Один втік, другого обміняли: як «беркутівці» не потрапили у в'язницю за вбивства вінничан на Майдані

• У чергову річницю масових розстрілів на Майдані —18-20 лютого 2014 року — згадуємо  наших земляків, які стали Героями Небесної Сотні.
• Світла пам’ять вінничанину Максиму Шимку та двом жмеринчанинам — Валерію Брезденюку і Леоніду Полянському, які загинули від куль «беркутівців» під час Революції Гідності.
• Чому їх убивцям вдалося уникнути тюрми?

Всі троє наших земляків — Максим Шимко з Вінниці, Валерій Брезденюк та Леонід Полянський зі Жмеринки — загинули у дні масових розстрілів на Майдані у Києві у лютому 2014 року. Першим серед них загинув Валерій Брезденюк. Сталося це увечері 18 лютого. А 20 лютого снайпер поцілив у Максима Шимка. Того ж дня обірвалося життя Леоніда Полянського.

20 лютого на Майдані у Києві розстріляли 49 людей, ще 80 отримали поранення. Таку інформацію оприлюднило слідство. За весь час революційних подій віддали свої життя за  свободу і справедливість понад сто патріотів. Їх назвали Героями Небесної сотні.

У 2015 році указом глави держави встановлено День пам’яті Героїв Небесної сотні. Він припадає на 20 лютого.

Напередодні чергової, уже 12-ї річниці масових розстрілів на Майдані у Києві, журналіст «20 хвилин» розмовляв з рідними вінничан — Героїв Небесної сотні.

18 лютого: Брезденюку стріляли в спину

Валерію Брезденюку на час загибелі було 50 років. З грудня 2013-го він почав їздити на  Майдан. На одній із світлин сфотографований на фоні прапора «Правого сектора». Під час Революції Гідності став учасником цієї організації.

Першим тривожним днем для нього стало 11 грудня 2013-го. Тоді силовики застосували зброю під час штурму барикад протестувальників. Майданівцям вдалося стримати наступ. У січні 2014-го Валерій разом з побратимами утримував барикади на вулиці Михайла Грушевського.

18 лютого 2014-го ранковою електричкою Брезденюк вчергове вирушив зі Жмеринки до Києва. У той день протестувальники організували мирну ходу до будинку Верховної Ради. Тоді вони ще не знали, що влада віддала силовикам злочинний наказ: за будь-яку ціну розігнати Майдан.

В Інтернеті зберігаються відеокадри подій того вечора. Вони вражають своєю жахливістю. Силовики застосували не тільки зброю, а й техніку, якою намагалися знищити барикади. Штурм здійснювали Хрещатиком з боку Європейської площі. Основні події розгорнулися біля Будинку профспілок. Саме там застрелили Валерія Брезденюка.

— О пів на восьму вечора я розмовляла з Валерієм по телефону, — розповіла журналісту «20 хвилин» його цивільна дружина Ярослава, розмовляли з нею під час похорону. — Валерій казав, що ніч має бути жаркою. Їх попередили, що готуються розігнати Майдан.

Ярослава не відходила від телевізора. Дізналася, що штурм розпочався о восьмій вечора. Через деякий час знову набрала номер телефону Валерія. Ніхто не відповів. Скільки б після того не дзвонила, телефон мовчав.

В якийсь момент на екрані телевізора з’явилися кадри з першими вбитими. Їх тіла принесли на територію Михайлівського монастиря. Камера вихопила чотирьох людей. Вони були прикриті ряднинами. Але ноги не сховані.

— Я упізнала кросівки Валерія і мало не зомліла від страху, — говорила жінка. — Думала, можливо помилилася. Продовжувала дзвонити.

Вночі на її дзвінок до Валерія відповіла чужа людина. Чоловік підтвердив, що його вбили.

Перед написанням матеріалу автор публікації розмовляв з дружиною Брезденюка Іриною. Жінка розповіла, що ходить на суди, на яких розглядають справи майданівців. Каже, хто вбив Валерія, не встановлено. Його загибель розслідували  як частину масових вбивств на Майдані. Уже відбулося 29 судових засідань.

Слідчі пояснили жінці, що смертельне поранення Брезденюк отримав у спину. Відомо, що на ньому був бронежилет. Однак це не захистило від кулі. Відповідальність за масові вбивства людей, як відомо, покладають на тогочасне керівництво держави.

Малював картини на воді

Валерій Брезденюк народився і виріс у Жмеринці. Він створив перший у місті комп’ютерний клуб, який працює дотепер. Захоплювався малюванням у незвичній техніці, її називають ебру — створення картин у воді. Своє вміння малювати у воді Брезденюк показував у фіналі популярного раніше телевізійного шоу «Україна має талант».

Картини збереглися. Їх виставляли на огляд у Жмеринці і Вінниці. Організовувала виставку донька Валерія пані Юлія. До речі, вона також малює у техніці ебру.

На одній з виставок, що відбувалася в обласному краєзнавчому музеї, пані Юлія провела майстер-клас для охочих з написання таких картин. Під час розмови з журналістом «20 хвилин» вона згадувала, яка картина найбільше подобалася татові. Мова йде про роботу Валерія під назвою «Свічка». 

— Тато говорив про силу і жертовність свічки, — говорила Юля. — Свічка  дає світло людям, але при цьому сама згорає.

Молодший брат Валерія Олег після загибелі рідної людини повернувся у Жмеринку. До того він проживав у Петербурзі. Каже, мав житло, роботу, яка йому подобалася. Все покинув. Не зміг надалі залишатися в росії, яка анексувала Крим і вдерлася на Донбас. Нині продовжує справу брата — утримує комп’ютерний клуб.

Валерія Брезденюка поховали у Жмеринці. Його іменем назвали вулицю міста.

20 лютого: Куля влучила Шимку в шию

Вінничанин Максим Шимко приїхав у Київ на Майдан 30 листопада 2013 року. Не  міг залишатися вдома, коли побачив по телевізору побиття поліцією студентів. Він входив до 4-ї сотні Самооборони Майдану. Активісти цієї сотні розташовувалися біля будівлі Головпоштамту. Вони споруджували барикади, захищали їх, чергували на встановлених постах.

16 лютого хлопець приїхав у Вінницю, щоб привітати з днем народження батька. Сказав, що має повернутися 22 лютого. Однак ситуація змінилася. 18 лютого по телебаченню показали кадри розгону Майдану.

У той день силовики вбили 20 активістів. Максим швидко зібрався і поспішив на вокзал. Перед тим написав у соцмережі слова, які поширили тисячі читачів: «За Україну!!! Всі, хто може, їдете у Київ!!!».

Вранці 20 лютого 2014-го  над Майданом пролунали постріли. Стріляли силовики, яких відтісняли активісти. У майданівців не було зброї.

Шимко мав при собі металевий щит і дерев’яну палицю. Був одягнений у камуфляжний одяг, на голові — металева каска. На вулиці Інститутській він підійшов до пораненого, аби винести його до швидкої. В цей момент куля влучила йому у шию. Постріл став смертельним.

Пізніше експертиза встановила ще два поранення шиї. Слідство зафіксувало, що постріли було здійснено з тієї сторони території, де знаходилися бійці «чорної роти» спецпідрозділу міліції «Беркут».

На час загибелі Максиму Шимку було 34 роки.

«Для мене важливо було побачити вбивцю дитини»

Автомат, з якого вистрелили у Максима Шимка, належав Сергію Зінченку, бійцю спецпідрозділу «Беркут». Слідство встановило цей факт за фрагментами кулі калібру 7,62 мм, вилученої з тіла вбитого. Зінченка затримали у квітні 2014 року разом зі ще одним «беркутівцем» — Павлом Аброськіним.

— Для мене було важливо побачити убивцю дитини, — каже мама Максима Шимка пані Зоя. — Щоб подивитися йому в очі, щоб почути, що розкаюється. 

Під час судового засідання Зінченко сидів у кутку приміщення. Тільки ґрати відділяли його від зали, скла на ґратах не було. Мама вбитого активіста Майдану бачила його очі. Він бачив її, згорьовану жінку.

— Я питала його, яке мав право вбивати? — розповідала пані Зоя. — Але він мовчав. Я побачила, що навіть не хвилюється. Сидить безпечно. По ньому видно, що вини не відчуває. Мовчить. Після цього мені стало зрозуміло, що це за людина.

Зінченко провів у СІЗО п’ять років. Жодних свідчень від нього не почули.  У грудні 2019-го його обміняли на наших, яких взяли у полон бойовики «ДНР» і «ЛНР».

У жовтні 2023-го суд засудив Зінченка до 15 років позбавлення волі. Зрозуміло, ухвала заочна, адже на той час він уже перебував далеко в росії.

20 лютого: Полянського вбили пострілом у груди

Залізничник зі Жмеринки Леонід Полянський під час Революції Гідності працював на залізниці у Києві. Вільний час використовував для допомоги активістам Майдану, входив до групи «Барська чота».

Зранку 20 лютого 2014-го Леонід був на Майдані. У той день він мав працювати, але попросив колегу помінятися змінами. Казав: ти ж бачиш, що робиться на Майдані, хлопцям там потрібна допомога.

У той день Леонід розмовляв по телефону з братом Георгієм. Та розмова стала останньою в його житті.

Приблизно о пів на 11-ту ранку Полянський на вулиці Інститутській допомагав виносити поранених. По активістах стріляли «беркутівці», які знаходилися на підвищенні і їм було добре видно людей. Відомо місце загибелі нашого земляка. Про це пізніше розповів інший активіст, киянин Андрій Павленко.

За його словами, Полянський покликав допомогти нести пораненого. У той момент він знаходився біля пішохідного містка торговельного центру «Глобус». Коли Павленко підійшов, побачив, як Полянський раптово впав на землю. Його скосила куля «беркутівця».

Павленко на ношах разом з іншими активістами переносив нашого земляка до автомобіля швидкої. Донести живим не вдалося. Він помер від значної втрати крові.

Поховали Полянського у Жмеринці на римо-католицькому цвинтарі. Йому було 38 років.

Автор публікації спілкувався з Павленком. Чоловік розповідав, як після Майдану приїжджав у Жмеринку, розшукав маму вбитого Леоніда, розповів подробиці загибелі сина. Після того став опікуватися сином загиблого Леоніда Едуардом.

Слідчий два рази відмовляв дивитися відео

Людмила Полянська, мама Героя Майдану Леоніда Полянського, брала участь у судових засіданнях, надавала свідчення слідчим.

Вона й нині пам’ятає все до подробиць. Пам’ятає прізвище убивці сина. Суд встановив, що у Леоніда стріляв командир роти «Беркута» Дмитро Садовник. Ось що жінка розповіла журналісту «20 хвилин».

— Садовника вирахували, бо куля, якою вбили Льоню, залишилася, — говорить пані Людмила. — Йому вистрелили в груди, куля пройшла навскіс через праву лопатку. На ній є номер. Так визначили, з якого автомата стріляли.

Запитую жінку, чи показували їй цей речовий доказ.

— Показували фотографію, — каже пані Людмила. — Вона є у матеріалах справи. Там зібрано товстий том документів! Серед них — відеозапис убивства. Я попросила слідчого включити відео. Він мене відмовляв це робити. Радив подумати, чи готова я дивитися на вбитого сина. Два рази відмовляв. А я два рази повторювала, що буду дивитися. Він боявся, що в кабінеті знепритомнію від побаченого.

— З вами у той момент був ще хтось, хто міг підтримати? — запитую співрозмовницю.

— Нікого, я сама їздила, — каже пані Людмила. — Крім Льоні, у мене є дочка, але вона постійно на роботі, то я сама їздила до слідчих і на суди.

Розповідає, що на відео вона побачила, як сина несуть на ношах до автомобіля швидкої допомоги. А в цей час кров заливала тіло.

Нагадаємо, Садовника затримали у 2014 році. Але суд відпустив його з-під варти під домашній арешт. Таке рішення ухвалила суддя Печерського суду пані Волкова. «Беркутівець» тільки й чекав, аби вийти на волю.

Активісти, які протестували проти такого рішення, підозрювали, що Садовник може втекти. Їхні припущення підтвердилися: одного дня він опинився у росії. Через деякий час отримав громадянство країни-агресора. Так само зробило багато інших «беркутівців».

Отож, ніхто з убивць наших земляків на Майдані не потрапив до в’язниці. Так само залишилися непокараними реальними вироками багато інших спецпризначенців за вбивства активістів Майдану.

— Країна не захистила тих, хто поклав за її свободу і незалежність своє життя, — каже одна із моїх співрозмовниць. — І це ще більше додає болю на рану за втрати тих, хто вийшов на Майдан. Щоб нам не говорили, які б слова не підбирали до пояснень, чого так сталося, а результат очевидний — вбивці не сидять в тюрмі. Тому всі пояснення це пусті балачки.

 

Читайте також:

«Коли почалася війна, ми прибули у частину з дитиною на руках»: історія подружжя гвардійців

«Мамо, який госпіталь? Війна почалася»: два дні не могли забрати з поля бою тіло розвідника Івана Криштофа

«Ти той чувак, що бігає на протезі?» Роман Кашпур присвятив сім марафонів пам’яті свого командира

«Німці не розуміли, чому у них мають продавати українські книги»: як вінничанка відкрила книгарню у Берліні

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.